graf_kahovsky (graf_kahovsky) wrote,
graf_kahovsky
graf_kahovsky

Юра. Это про тебя и про меня

Як Зіна документальне кіно дивилася

звідсіля

Юна журналістка пішла на презентацію кіна «Справжня українська» і вляпалась у мовно-кінематографічну полеміку.
«Приходь, Зіно, на презентацію мого документального кіна “Справжня українська” до галереї Bottega», – нашепотів журналістці режисер із Санкт-Петербурга Євген Степаненко. І прийшла Зіна. Народу зібралося – аж кишить, могла б сказати Зіна, але то була б неправда. Утім, серед охочих приєднатися до актуальної української тематики було декілька вельми поважних осіб.



Гана Павлівна Чміль – голова держкіно власною персоною. Ходить повз Підалькіну. Початку чекає. Десять хвилин, двадцять, кіна нема. «А де ж кіно?» – блимає очима Зіна на Євгена. «Нема кіна, – каже той, – Не буде». «Ти що ж, не міг проектор сюди притягнути?» – здивовано питає його відомий у вузькому колі арт-менеджер Саша Поправка, котрий, як і Зіна, теж, певно, хотів до документалістики приєднатися. А той Женя, хлопець не дурень, і каже: «Я його ще не зняв». «Як не зняв?! – не своїм голосом заверещала Підалькіна на Остапенка. – Ти ж мене на кіно запросив». А режисер пітерський сказав – і край: «Ти просто, Зіно, слухати не хочеш нічого! Я тобі казав, що кіна не буде. Дискусія буде. І презентація документальної стрічки-циклу “Справжня українська”, який присвячено проблемі мови. Це проект, який об’єднує Україну».

Отак і втрапила журналістка «ТК» у халепу. Хотіла було ноги в руки взяти і дременути до біса з Bottega, та допитливість її клята не пустила. Повернулася до зали. А там на всіх якісь дівулі значки чіпляють – «Київ», «Черкаси», «Канів». Сортирують присутніх. Не минуло й півгодини, як «дискусія» почалася.



«Ми зібрали людей, які не байдужі до теми - що таке справжня українська мова і хто є її носій, – взяла слово прес-секретар Ксенія Гоцик. – Ми наклеїли наклеєчки для того, щоб знати, хто звідки приїхав до Києва. Ви можете спілкуватися один з одним українською і почути іншу українську. Ми знаємо, що в Києві люди, які активні культурно, приїхали в основному зі всієї України».

І так впевнено сказала ці слова Гоцик, що Підалькіна ледь в істериці не захихотіла. І були на таку її неадекватну поведінку певні причини. По-перше, Зіну в поточному житті оточували переважно культурно активні кияни. По-друге, з цієї першої причини виходив другий, страшний висновок – той активний культурний прошарок киян, певно, безупинно старіє, бо презентували кіно ті активісти, в котрих безголове дитинство світилося нагло на лиці. Як би там не було, а Зіна таки вуха свої сконцентрувала.

«Те, з чим ми зіткнулися, починаючи від перекладів і закінчуючи пристосуванням іноземної мови до живої розмовної української, яка зрозуміла глядачу, – продовжила тему голова Держкіно Ганна Чміль, – спонукала нас до думки, що треба робити щось для того, щоб української мови було більше у нашому житті. Тому ми підтримуємо цей проект фінансово. Більш того, відомий мультиплікатор Степан Коваль скоординував свою молоду групу, і вони робитимуть трихвилинні мультиплікаційні фільми під умовною назвою “Моя країна – Україна”. Це буде побут, традиції, обряди. Якщо ми поєднаємо всі ці проекти, об’єднаємося в русі “споживай українське”, “розмовляй українською”, тоді з нами буде відбуватися якісна зміна».



І тут на кін вийшов оратор Остап на прізвище Кривдик – політолог-активіст. «Я – суржикомовний львів’янин», – представився і завів пісню про свої особисті враження щодо суржика. Поліз до кишені. Дістав ключі. Певно, хатні. Ключі зачепилися за кишеню. Остап їх смикнув, витягнув. Сказав, що ключі його не зовсім українські. Засунув їх назад. Згадав свого суржикомовного батька. Сказав, що мовна правильність – гетто для мови. Спом’янув і дружину свою. Як кутати корову, припом’янув. Про студентські роки теревенити став. Про Люксембург, де був, про Копенгаген. «Дружина сказала, всі сучасні мови – це суржики прамов. Нехай ця теза послужить дискусії», – натхненно завершив Остап і зняв із присутніх овації.

І нарешті черга дійшла до героїв дискусії. «Я народився в Корсунь-Шевченківському районі, – трохи нервуючи розкрив карти про своє справжнє походження автор проекту Євген Степаненко, – жив довго в Петербурзі. Коли повернувся до Києва, то почув, що мова змінилася. На телевізійних телеканалах ведучі СТБ, ICTV, 5-го каналу розмовляють різною мовою, політики взагалі іншою. І виникло питання – чи існує правильна українська мова? Діти в Україні розмовляють більше єдиною літературно-правильною мовою. Наш проект не буде ставити оцінок. Ми просто хочемо зафіксувати мову».

І дізналася Підалькіна, що знімуть 20 фільмів – кожен по одній хвилині, де буде два героя – із міста і села.



«Мы в семье говорим на русском, дети учатся в украинской школе, – схвильовано та тихо поділилася із Зіною галеристка Марина Щербенко. – Они свободно, грамотно пишут по-украински. С первого класса учат английский, с пятого немецкий и французский, а русский – с восьмого. Когда я читаю что-то, написанное детьми на русском языке, у меня волосы дыбом становятся. Я так понимаю, что надо нанимать репетитора русского языка, если хочешь, чтобы они были образованны».

Зіна співчувала Марині, бо освіта – понад усе. До того ж дискусія їй вже в печінках сиділа. Тож вирішила Зіна скористатися нагодою і дізнатися в пані Чміль – що ж там діється сьогодні зі страйком кінотеатрів.

«Ми - країна, в якій кіноіндустрія починає розвиватися і кіномережа розбудовуватися, – пояснила голова Держкіно. – Суть проблеми полягає в тому, що коли власник збудував приміщення, він його потім передає в оренду. І плата сьогодні дуже велика. Так вийшло і з Антоном Пугачем, і з іншими. Угоди укладено, усе наперед заплановано, а тут виникає проблема, пов’язана з мовою. Статистика свідчить, що великої різниці в кількості глядачів немає після того, як ввели показ фільмів іноземного виробництва, озвучених українською. Для прокатників це якоюсь мірою є шансом знизити орендну плату і непередбачувані менеджерські контексти. Була нарада Президента з цього приводу, і вчора збиралися в нас. Придумуємо варіанти, як допомогти. З іншого боку, Росія в багатьох іноземних мейджорів закуповує права на показ фільмів не тільки на території Росії, а й на території країн СНД. Вартість дубляжу входить у вартість витрат того, хто продає, але він оплачує тільки одну мову, тобто пристосовує до мовного середовища Росії. І тут знову виникла колізія. Йде війна за пункт 2 наказу Міністерства культури. Там чітко написано, що для того щоб отримати державне прокатне посвідчення на право публічного показу, треба надати фільм іноземного виробництва мовою оригіналу.

Зараз фактично тільки три дистрибуторські фірми працюють безпосередньо зі студіями-виробниками, всі інші – через російських посередників. Та немає біди без добра. Ми актуалізували проблему, і почався рух на підтримку мови, починаючи від того, що “розмовляй українською”, і закінчуючи моніторингом кінотеатрів. Більше того, ми звернулися до мейджорських студій-виробників. І на сьогоднішній день одна величезна дистрибуторська фірма сказала, що готова працювати з Україною безпосередньо. Точно такі відповіді ми отримали від інших європейських дистрибуторських компаній і від американців. І ще. Директор студії “Нева” з Санкт-Петербурга запропонував записувати звук нашого національного кіно в системі “долбі” наполовину дешевше комерційного кіно, а для фільмів іноземного виробництва – на 25% зменшити вартість. Ми ж будемо частину коштів програми “Українська мова” давати на те, щоб дублювати фільми іноземного виробництва. У нас у кіно є спеціальний рахунок. Ми з нього будемо робити субтитри для мешканців інших національностей, які компактно проживають тут – румуни, татари, угорці. Якщо ми говоримо про рівні права в цій царині, маємо і над цим працювати».

Договорила пані Чміль. Хотіла Підалькіна запитаннячко вставити, та не встигла. Певно, дискусійна спека почалася. Якийсь чолов’яга з наклейкою «Тбілісі» неприязним голосом звернувся до голови Держкіно.



«Испанский язык в Америке обиходный, – каже російською. – Даже название на улицах на испанском есть. Америка – страна англоговорящая или испаноговорящая? В таком случае как с украинцами, которые говорят по-русски. Я воспитывался в Советском Союзе»...

І на цих словах сталося дивне. Пані Ганна руками замахала емоційно. Ожила. Голос сильнішим зробила і категорично кинула тбілісцю: «Фильми СРСР будуть іти мовою оригіналу, так що задовольнитесь цим. Іспанською мовою в Америці фільми виробляються? Ні. Тільки англійською».

Зареготала на таку відповідь Підалькіна. «От Ганна, – подумала дівчина, – нічого не пропустить». Поки народ до столу щирого українського попрямував, Зіна і підскочила до неї.

З.П. (хитро) Чи правильно я вас, пані, зрозуміла? Українська мова знизить вартість оренди залів?
Г.Ч. (всміхаючись) Ні. Прокатники використають цей момент, щоб знизити вартість оренди. Ніхто про це не говоритиме. Це я тільки вам кажу. Ми ж, у свою чергу, будемо погашати видатки на дублювання.

З.П. Який відсоток на дублювання?
Г.Ч. Не буду зараз називати цифру, обговорюємо це з Вовкуном. Десь 15-20% від програми «Українська мова».

Відійшла від Чміль Підалькіна. До галериста Сандро Муджирі підійшла. А там дівуля Ганна Мілашевич з Bottega стоїть і російською до нього промовляє:

Г.М. (кокетуючи) В Испании люди смотрят с титрами, а у нас люди разбалованные, хотят с дубляжем.

С.М. (підтримуючи інтелектуальну розмову) В Грузии смотреть иностранные фильмы с грузинским дубляжем – трудно.

Г.М. (сміючись) Я о чем и говорю. В Европе приняты титры.

Послухала Підалькіна цю бесіду розумних людей і знов до Чміль попрямувала.

«У Європі титри є у семи чи восьми країнах, – пояснила їй голова Держкіно. – Але там дублюють блокбастери та мультиплікацію, все інше субтитрують. В нас російське кіно йде мовою оригіналу з українськими субтитрами. Дистрибутор обирає сам – чи дублювати, чи субтитрувати. Я за те, щоб кіно йшло мовою оригіналу з субтитрами. Хто є глядачами у кінотеатрах? Молодь переважно, яка володіє й українською, й іноземною».

Стомилася Зіна від розмов. «Пізня година», – поглянула вона на годинник. Хотіла бігти, та побачила поважного чоловіка з синцем під лівим оком.



З.П. (підскакуючи до нього) Ви за мову постраждали?

Олесь Вахній: Це на тренуванні. (Показуючи Підалькіній кулак) Я за мову ламав щелепи російськомовним…

З.П. (відмахуючись) Та ви жартуєте.
О.В. Серйозно. Вибачайте, челядники міністерські своєю поведінкою відштовхують молодь від українського. Більше мову стали поважати, коли побачили «Хоробре серце» в українському дубляжі, «Нескорених». На футбольному матчі у секторі фанатів проговорюють «Батько – Бандера!» і «Москалів – на ножі!» незалежно від того, з ким грає команда. Ось таке треба – героїку. А нам щовечора совєтських солдат показують по телебаченню.



«А про що ж ішлося на дискусії?» – спантеличено питала себе Підалькіна, прямуючи додому і розуміючи, що пан Вахній не збагнув, що саме про те і йшлося, щоб не лише «Нескорені» українською були озвучені, а й інше кіно. І сумно стало Підалькіній, що українці не здатні почути один одного, що всі дискусії зводяться нанівець, що надворі температура впала і що, знов-таки, нема весни. Отакі теми і кружляли в дівочій голові, обтяжуючи серце печаллю.
Subscribe
  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 0 comments